Дистанційно про мистецтво

Не Візантія і не візантійські митці були початківцями живопису. Вони мали уславлених попередників серед грецьких художників доби еллінізму, серед майстрів коптського Єгипту, майстрів Сирії, Вірменії і навіть Стародавньої Персії. Разом із іконографічними схемами візантійці заберуть і розвинений без них багатий репертуар орнаментики. Два культурні центри — малоазійський та римський — мали найбільший вплив на мистецтво раннього християнства. Християнство із забороненого перейшло в обережно дозволене, а згодом і до офіційно визнаного. Притаманна візантійському мистецтву мозаїка, яскрава, дрібна у модулі, покладена під нахилом, створює відчуття безміру простору. Візантійське мистецтво було суворо канонізоване. Вироблені Вселенськими соборами іконографічні схеми не допускали ніяких відступів. Звідси імперсональність мистецтва. Особистість художника була на другому плані. На першому плані була церква як замовник. VIII-IX ст. увійшли в історію Візантії як час іконоборства. Іконоборці, виступ

Що таке фото? Яке значення має фото в нашому повсякденні? Фотографія (від грецького «світлопис») – створення технічними засобами зорового образу, який виразно й достовірно відбиває момент дійсності (предметів, об’єктів, людей) Результат – електронне зображення (цифрове фото) або світлина на папері. Винахідником фотографії є француз Жозеф Нісефор Ньєпс (1826р.) Види фото: традиційне (аналогове), яке базується на досягненнях оптики та хімічних технологій в галузі світлочутливих матеріалів; монохромне; кольорове; електронне, яке базується на електронно-оптичних технологіях і технічних засобах, як аналогових, так і цифрових — цифрове фото. Фотознімки бувають репортажні (фіксує миттєвості життя без втручання фотографа), постановочні (втілює художній задум, спеціально організовані для фотографування сцени). Фотограф може бути аматором і професіоналом. Професійні фотографи: весільні, модельні, рекламні, пейзажні, спортивні, фотожурналісти. Засоби виразності фотографії: 

Наші пращури добре усвідомлювали свою залежність від сил природи. Існу¬вання володарів лісу — лісовиків, мавок, русалок — було для них безперечним. Давні слов'яни вважали природу живою, наділеною розумом та волею. Тому, ідучи до володінь духів природи, вони зверталися до них із проханням про допомогу, дозвіл взяти у природи її частку у вигляді тварини чи рослин. Своє звернення вони супроводжували музикою і танцем. Щоб задобрити богів, у храмах-капищах приносили їм жертви у вигляді їжі, напоїв, тварин. У священних місцях ставили ідолів — кам’яні фігури богів, яким поклонялися. Існував культ предків, вірили в потойбічне життя, про що свідчать поховальні обряди. Особливо урочисті похорони влаштовували князям і знатним дружинникам, у могилах яких археологи знаходять багато дорогоцінних речей, зброю, одяг, предмети домашнього вжитку. У похованнях простих людей знаходять лише знаряддя праці та речі домашнього вжитку. Східні слов’яни мали календар, який складався з 12 місяців і чотирьох

Італійці, як і українці, вважаються однією з найспівучіших націй світу. Чимало імен італійських музикантів є знаковими у світовому мистецтві. Мистецьку подорож Італією ми розпочинаэмо з Венеції. З цим містом пов'язане ім’я Антоніо Вівальді (ймовірно, 1678-1741) — одного з найвидатніших митців епохи бароко, творця жанру інструментального концерту й родоначальника програмної музики для оркестру. Найбільш відомі твори А. Вівальді — концерти «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима», які в сучасних інтерпретаціях об'єднують у цикл «Пори року». Кульмінація в розвитку італійської опери XIX ст.— творіння Джузеппе Верді (1813-1901), що складають основу репертуару всіх сучасних театрів світу. Опера «Ріголетто» (за драмою В. Гюго «Король бавиться») — зразок психологічної драми на оперній сцені з правдивими музичними характеристиками персонажів. Джакомо Пуччіні (1858-1924) увійшов у світове музичне мистецтво як автор оперних шедеврів «Богема», «Тоска», «Мадам Баттерфляй», «Турандот». В опер