Дистанційно про мистецтво

Самореалізація – це здатність людини пізнати себе і здійснити своє покликання. Кожна людина має потребу у самореалізації, однак не всі усвідомлюють ї ї значення. Автор теорії потреб А. Маслоу вважав, що люди часто відмовляються від можливостей самореалізації й тому не такі щасливі, якими могли б бути, адже якість нашого життя безпосередньо пов'язана із задоволенням вищих потреб, у тому числі й потреби у самореалізації. Мистецтво самореалізації – це здатність усвідомити і реалізувати свій особистий потенціал, спроможність жити динамічно і натхненно, рости, розвиватись, удосконалюватися, рухатись уперед, ставити перед собою амбітні цілі й досягати їх, долаючи перепони, знаходячи оптимальні рішення для себе й оточення. Самореалізація можлива, коли людина визначила її стратегію – шляхи особистісного розвитку і самовдосконалення. Стратегія самореалізації має п'ять складових: Самопізнання у підлітковому віці зосереджено на пошуку відповідей на запитання про себе самого: «Хто я?

Українській анімації вже ні багато, ні мало 85 років. У 1927 році були зняті перші українські мультики - «Українізація» (Київ) і «Казка про солом'яного бичка» (Одеська кіностудія). Події 30-х років - Друга світова війна, а потім і голод - практично знищили цю галузь мистецтва. Після тривалої перерви, зумовленої роками війни, українська мультиплікація продовжила свій розвиток наприкінці 1950-х років. На базі студії «Київнаукфільм» було створено Об’єднання художньої анімації. Молоді художники-аніматори та режисери, що прийшли сюди працювати, стали засновниками української національної школи мультиплікації: Є. Пружанський, В. Дахно, Н. Василенко, В. Гончаров та ін. їхня творчість визначила жанрову палітру українського анімаційногокінематографа. Так, фільми Н. Василенка («Маруся Богуславка», «Микита Кожум’яка») представляють героїко-епічний жанр, твори Є. Сивоконя («Як у нашого Омелечка невелика сімеєчка», «Таємниця приворотного зілля») — жанр комедійної анімації, а твори Б. Храневи

Музична культура Північноамериканського регіону складається з розгалуженого спектра вокально-інструментальних форм. Вони виникли шляхом складного поєднання різних джерел, насамперед африканських фольклорних ритмоінтонацій і європейської професійної музики. У діалозі культур ХХ ст. значущості міжнародної мови набули джаз, рок- і поп-музика, що передають пульс бурхливої епохи. За своєю природою ці явища інтернаціональні. Своєрідним маніфестом музичної самостійності Америки у світовій культурі став джаз, що сформувався на зламі ХІХ—ХХ ст. на основі таких американських жанрів: спіричуел, блюз, регтайм та ін. Спіричуел — архаїчні релігійні пісні афроамериканців. За тематикою і настроєм вони відображали трагедію цього народу, його глибоку тугу. Жанр своєрідно синтезує традиції християнського хорового багатоголосся, балад англійських переселенців та імпровізаційну африканську манеру співу. Спочатку спіричуел виконували колективно, згодом — соло із супроводом. Багато зразків жанру записав спі