Дистанційно про мистецтво

Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Батьківщиною бароко вважається Італія. Італійські митці були тісніше пов’язані з папським Римом і іншими центрами духовної і світської влади, а стара аристократія і церква були зацікавлені в мистецтві, яке могло б служити ореолом їх могутності і величі. Цим пояснюється парадність і піднесеність італійського бароко. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Інтер'єри стилю бароко використовували золото, срібло, мідь, кістку, мармур, різні породи дерева, мозаїку, облицювання шпоном. У цей період часу великий розвиток отримали: фарфор, дзеркало, перламутр, слонова кістка, кам'яна мозаїка. Круги і овали заміне

Тибет розташований на південному заході Китаю і є його невід'ємною частиною, являє собою область абсолютно своєрідну за своїми природними умовами. Він розташований на одному з найбільших нагір'їв земної кулі, середня висота якого 4500 м над рівнем моря. Відсутність в минулому шляхів сполучення, тривалі заборони на в'їзд в країну і недоступність багатьох районів зумовили малу обізнаність дослідників щодо Тибету в порівнянні з іншими частинами Китаю. Найбільш послідовні історичні відомості про Тибет збереглися починаючи з 7 ст. н. е., коли між ним і Китаєм встановилися міцні політичні та культурні зв'язки. До цього ж часу відноситься і проникнення в Тибет буддизму, а також створення писемності, початок виготовлення шовку і паперу. Тибет сприйняв від Китаю деякі форми державного управління, перейняв багато ремесел. Буддійські монастирі придбали значну владу. Стара місцева релігія Бон, пов'язана з шануванням духів і шаманством, була відтіснена новою релігією. Тибет

Теа́тр  (від грец. θέατρον — місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів. Збираючись поставити спектакль, його творці спочатку вибирають п’єсу, тобто неодмінно звертаються до драматургії. Зміни в драматургії відповідає зміна долі, радісна в комедії і сумна в трагедії. Проміжок часу може охоплювати декілька годин, як у французькій класичній драмі, або багато років, як у Шекспіра. Драматургі́я (від грец. dramaturgein складати драму) —теоретичний принцип створення сценічних образів, так і мистецтво створення емоціонального переживання у літературних, театральних, музичних, кінематографічних або телевізійних творах та постановках. З 40-х рр. XIX ст. театральна справа в Україні набуває більшої систематичності. Активізується створення національних труп та оригінального драматургічного репертуару. Якщо в першій половині XIX ст. Україна висувал

Середньовічне місто і село. Лицарі. Романський стиль - Х-ХІІ cт. Виник на території теперішньої Франції. Всю західноєвропейську архітектуру цього періоду відносять до романського стилю. З розвитком феодальних відносин поступово утворювались нові типи укріпленого житла феодалів та культових споруд. Особливого розвитку набули монастирі. Романська архітектура визначалась важкими, масивними формами, стриманими скульптурними прикрасами і вузькими вікнами. «Важким мовчанням» назвав романську архітектуру великий французький скульптор Огюст Роден. Феодали зводили замки на високому неприступному місці. Головна вежа замку - донжон - з'явилась, як архітектурна споруда до X ст. Середньовічний замок Готичний стиль -ХІІ- ХІV ст. Цей стиль виник у Франції і поширився в Західну та Центральну Європу. У другій половині XII ст. в житті країн Європи відбулись істотні зміни. Швидко зростало міське населення. Це сприяло бурхливому розвитку міського будівництва. Час диктував потребу в нових типа