Для ліцеїстів ІІІ курсу (10 клас). Мистецтво Галицько-Волинського князівства та польсько-литовської доби

На території Галицько-Волинського князівства сформувалася самобутня культура, яка не лише успадкувала традиції Київської Русі, але й увібрала чимало культурних надбань західних країн. Своїми витоками галицько-волинське мистецтво пов'язане зі спільною для всіх давньоруських князівств скарбницею художньої культури — мистецтвом Київської землі. Але завдяки своєму географічному положенню та зв'язкам із західноєвропейськими державами ГалицькоВолинське князівство привнесло у свою культуру елементи романського, а згодом і готичного стилів. Романські традиції збагатили візантійсько-київські як в архітектурі, так і в живописі.

Зодчество Галицько-Волинського князівства було своєрідним. Дуже важливо відзначити розбіжності в художніх рисах, притаманних архітектурі Волині та Галичини. Волинь у мистецтві була прямою спадкоємицею Київської Русі й наслідувала візантійсько-київські традиції. Пам’ятки Володимира- Волинського — Мстиславів Успенський собор та «Стара катедра» (руїни храму) дуже подібні до пам’яток архітектури Києва та Чернігова. Мистецтво Галичини розвивалось іншим шляхом, наслідуючи надбання західної художньої культури. Наявність природного будівельного каменю дозволила галицьким майстрам замінити ним звичайну цеглу й урізноманітнити декоративне оздоблення будівель різьбленням рослинних і геометричних орнаментів, грою тонів облицювального каміння, використанням рельєфних кахлів із зображенням грифонів, орлів, воїнів. На жаль, про високий рівень архітектурного мистецтва нині можна судити переважно за літописними описами князівських палаців та храмових споруд. До нашого часу збереглося небагато архітектурних пам’яток часів Галицько-Волинського князівства. У відомому Галицько-Волинському літописі згадується про надзвичайно красиві будівлі в Холмі. Особливу увагу привертає опис собору Іоанна Златоуста: його склепіння спиралося на різьблені капітелі із зображенням людських голів, «римське скло» (тобто кольорові вітражі) у вікнах храму створювало дивовижне освітлення приміщення, підлога була литою з міді та олова й блищала подібно до дзеркала. Два входи до храму були прикрашені різьбленням по білому галицькому й зеленому холмському каменях і розписані фарбами й золотом.

На території княжого Галича дотепер знайдені фундаменти близько тридцяти церковних будівель. Лише церква святого Пантелеймона (нині — костьол святого Станіслава) вціліла до наших часів. Імовірно, що найбільшим галицьким храмом була церква Успіння, залишки якої знайдені біля річки Лімниці. Кладка фундаменту надзвичайно міцна, а матеріал для неї дібраний дуже ретельно. Це свідчить про те, що тут мала стояти найвища (а може, і найстаріша) церква княжого Галича, яка могла зрівнятися лише із Софійським собором у Києві. Серед руїн Благовіщенської церкви 1884 року було відкрито фрагмент підлоги, мощеної полив’яними кахлями на зразок складного килимового візерунка, та уламки кам’яного різьблення — левиний маскарон*. Найдавніша будівля Дрогобича — католицький костьол святого Варфоломія із охоронною вежею, зведеною в XII ст. Найвизначніша архітектурна пам’ятка Луцька — замок Любарта, чудовий зразок світської архітектури часів Галицько-Волинського князівства. Цей замок є одним із найстаріших в Україні. Зведений останнім великим князем Любартом у 1340—1385 роках, він служив столичною резиденцією уряду й князя. Саме роль останнього центру Галицько-Волинської держави, спадкоємиці Київської Русі, робить цей замок найвизначнішим серед інших замків України.

Після утворення єдиної Польсько-Литовської держави підпорядковані Литві українські землі увійшли до складу так званих коронних земель. Коли в Європі розвивалося гуманістичне мистецтво Відродження, в архітектурі України ще панували давньоруські, візантійські й готичні традиції та канони. Але поступово Україною (особливо західними землями) поширювався вплив європейського Ренесансу. Зодчество України польсько-литовської доби позначене розвитком фортифікаційної та цивільної міської архітектури. Яскравим прикладом може служити забудова Львова — центру Галицької Русі. Порівняно молоде, але на той час уже велике ремісничо-торговельне місто, Львів був оточений кріпосною стіною з вежами й ровом, заповненим водою. На території міста розташовувалися будівлі міської ратуші, «патриціату», православні й католицькі храми. Навколо укріпленої центральної частини Львова містилися поселення, також захищені оборонними спорудами. За межами міста, на горі, розташовувався замок феодала. Подібну систему планування мали й інші великі українські міста. Ранніми пам’ятками оборонної архітектури в Україні є Луцькі Верхній та Нижній замки, зведені литовським князем Любартом.

Українські замки зазвичай зводили в зручних для оборони місцях, де раніше вже стояли укріплення. Тому в їхньому плануванні, архітектурних формах та будівельних прийомах простежується певне послідовне успадкування, що сприяло збереженню традицій давньоруської архітектури. Часто в одній будівлі можна помітити нашарування архітектурних форм різних історичних періодів. Так, протягом кількох століть змінювалося обличчя Кам’янець-Подільського замку. До оборони були пристосовані й культові споруди. Наприклад, Богоявленська церква Острозького замку мала масивну північну стіну, оснащену бійницями. У цій церкві верхня частина приміщення під час осади перетворювалася на місце оборони.

Великої популярності набули скульптурні надгробки, виконані під впливом італійських і німецьких зразків. Прикладом може бути надгробок князя Острозького в Успенському соборі Києво- Печерської лаври. На саркофазі у вільній позі лежить чоловіча фігура. Попри схематизм пластичного рішення, обличчя статуї наділене виразними портретними рисами.

Значне місце в українському образотворчому мистецтві польсько-литовської доби посідає живопис. Він продовжує розвиватись у руслі релігійного мистецтва, спираючись на багату спадщину Київської Русі. До наших днів збереглося небагато пам’яток монументального живопису, проте навіть за ними можна судити про надзвичайно високий рівень українських живописців того часу. Про це свідчать фрескові розписи церкви в Лужанах, фрагменти фресок вірменського собору у Львові. Українські живописці вважалися досвідченими майстрами.

Разом із живописом важливе місце в історії української художньої культури польсько-литовської доби посідають книжкова мініатюра і графіка. Найвизначнішою пам’яткою цього мистецтва є Пересопницьке Євангеліє. У центрі кожної із чотирьох його мініатюр розташовані на золотому фоні невеликі зображення євангелістів. Особливу увагу в цих мініатюрах привертає широке обрамлення з багатим орнаментом. Сміливе чергування зелених, червоних, ніжно-бузкових кольорів і творче застосування ренесансних декоративних мотивів надають бордюрам ошатності та яскравої декоративності. За стилем оформлення до Пересопницького Євангелія подібні мініатюри Загоровського «Апостола».

У другій половині XVI ст. на теренах України книги почали набувати великої популярності, з’явилася просвітницька література, збільшилась кількість перекладних літературних творів. Усе це зумовило виникнення й розвиток в Україні друкарства, а отже, й мистецтва гравюри. Важливу роль у розвитку української гравюри відіграв першодрукар Іван Федоров, який за підтримки простих городян і духовенства започаткував у Львові першу українську типографію. Видані ним книги «Апостол», «Руська граматика» й «Острозька Біблія» багато оздоблені гравюрами, особливою красою й витонченістю відрізняються декоративні заставки й кінцівки. Федоров не лише сам виготовляв гравірувальні дошки, але й залучав до цього мистецтва місцевих талановитих різьбярів. Так, образ євангеліста Луки для «Апостола» створив львівський художник Лавриш Филиппович. Творчість Івана Федорова помітно вплинула на його послідовників: Тимофія Петровича, Івана Макарія, Георгія, Прокопія та ін. Велике значення для друкарської справи та гравюри мало заснування при Києво-Печерській лаврі великої типографії, яка допомогла відродженню Києва як духовного центру, що сприяв об’єднанню всіх українських земель. Українська гравюра відображала не лише традиційні біблійні сюжети, але й реальне життя, побутові деталі, соціальні суперечності, що існували в суспільстві на той час. У цьому зв’язку особливо характерним є Учительне Євангеліє 1637 року, в якому в образі «немилостивого збирача податків» зображений польський пан, що спостерігає за жнивами. За спиною пана художник зобразив смерть із косою. Елементи соціальної критики містять і деякі інші гравюри Учительного Євангелія: «Притча про виноградаря й невірних слуг», «Притча про багатія та Лазаря» тощо. Домашнє завдання: намалювати один із замків України (за власним вибором)