Мистецтво бароко

Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Батьківщиною бароко вважається Італія. Італійські митці були тісніше пов’язані з папським Римом і іншими центрами духовної і світської влади, а стара аристократія і церква були зацікавлені в мистецтві, яке могло б служити ореолом їх могутності і величі. Цим пояснюється парадність і піднесеність італійського бароко. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність.

Інтер'єри стилю бароко використовували золото, срібло, мідь, кістку, мармур, різні породи дерева, мозаїку, облицювання шпоном. У цей період часу великий розвиток отримали: фарфор, дзеркало, перламутр, слонова кістка, кам'яна мозаїка. Круги і овали замінені складними спіралями, гладкі поверхні — увігнутими і опуклими. Різьба кучерявих стебел, раковин, гірлянд. Вперше з'являються кімнати з обшивкою стін в єдиному стилі з мебеллю. В меблів бароко відслідковуються складні позолочені різьблені елементи, м'які сидіння, оббиті дорогими яскравими тканинами і рясно прикрашені бахромою. Меблярі часто застосовували такий вишуканий прийом як інверсія — чергування елементів, замість дуба використовували м'який горіх, більш придатний для різьблення і поліровки, використовували бронзові позолочені накладки.

1. Архітектура бароко відрізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Кредо бароко – жодної прямої лінії. Наявність колон, пілястр, карнизів, каріатид. Тому нам необхідно оволодіти спеціальною термінологією архітекторів: Карниз – завершення стіни споруди у вигляді горизонтального профільованого поясу. Колона – архітектурно оброблена вертикальна опора. Каріатида – статуя жінки для підтримки несучих конструкцій. Пілястр – плаский виступ в стіні будівлі. Балюстрада – невисока наскрізна огорожа балконів, терас, яка сформована з ряду фігурних стовпчиків, вгорі з’єднана горизонтальними перилами. Балясина – вертикальний елемент балюстради. Апсида – напівкруглий виступ будівлі Культура бароко далека від сентиментальної сльозливості, її герой – яскрава особистість з складним внутрішнім світом. 2. Скульптура – невід’ємна частина стилю бароко. Найбільш знаменитим скульптором і визнаним архітектором 17 ст. був італієць Лоренцо Берніні (1598-1680).

Серед найбільш відомих його скульптур – міфологічні сцени викрадення Прозерпіни богом підземного царства Плутоном та чудесного перетворення в дерево німфи Дафни, яку переслідував бог світла Аполлон. В Іспанії в епоху стилю бароко переважали дерев’яні скульптури, для більшої правдоподібності їх робили із скляними очами і навіть хрустальною сльозою, на статую часто одівали справжній одяг.

Міфологічна історія про Аполлона і Дафну з книги давньоримського поета Овідія «Метаморфози»: Одного разу син Зевса став насміхатися над богом любові. Мовляв, яку влада має підліток над людьми з його дитячими стрілами? Син богині краси Афродіти Ерот не на жарт образився. Щоб показати, що його влада поширюється не тільки на людей, але і на олімпійців-небожителів, він метнув в серце Аполлона стрілу любові до німфи Дафни. А в неї він пустив вістрі антипатії та відрази. Це була любов, приречена на відмову. Не звиклий до такого прийому, Аполлон став гнатися за німфою, як описує Овідій, подібно мисливському собаці за зайцем. Тоді Дафна почала благати своїх батьків, богів річки і землі, щоб вони допомогли їй змінити її вигляд. Так прекрасна німфа перетворилася на лавр. Тільки жменя зеленого листя залишилася в руках у переслідувача. В знак своєї відкинутої любові Аполлон завжди носить лавровий вінок. Ці вічно зелені гілки є тепер символом тріумфу. Л.Берніні «Аполлон і Дафна»

Скультор Берніні відображає той момент, коли Аполлон майже наздоганяє Дафну. Це ніби сцена із фільму, де події розгортаються перед нами: розвивається одяг, відчувається швидкість. Обличчя Дафни сповнене жаху. Аполлон ось-ось наздожене німфу, але вона прогинається, і руки починають перетворюватись на дерево. Бог обнімає Дафну за талію, але тіло – це вже кора. Німфа перетворилася на лаврове дерево, а Аполлон обіцяє завжди його берігати. 3. В образотворчому мистецтві популярне звернення до релігійних сюжетів, де яскраво проявляються декоративність, контрастність, грандіозність, напруженість в композиції, алегоричність. Великого поширення набувають парадні портрети, які підкреслюють привілейоване суспільне становище людини. Ідеалізація образів поєднується з бурхливою динамікою, несподіваними композиційними вирішеннями, підкресленою чуттєвістю. Значного поширення і високого ступеня розвитку набуває побутовий та історичний жанр.

Мікеланджело да Караваджо – італійський художник періоду раннього бароко, засновник європейського реалістичного живопису 17 ст. Творча манера митця ґрунтувалася на різких контрастах світла й тіні, виразній простоті жестів, майстерній передачі об’ємів, насиченості колориту – прийомах, що дозволяли досягти максимального драматизму композицій. На стиль Караваджо почала орієнтуватися ціла плеяда художників не лише в Італії, а й за її межами. М.да Караваджо «Прикликання апостола Матвія»

Сьогодні ми з вами поговоримо про картину Караваджо «Прикликання апостола Матвія». Що ми бачимо на картині? Звичайну таверну часів Караваджо, люди в звичному одязі, іде клопітливий і відповідальний момент підрахунку грошей, два охоронці забезпечують спокій в таверні. В цей момент двері таверни відкриваються, і в звичайну суматору підрахунку грошей вривається Хтось інший. Інший, який по-справжньому відрізняється від місцевої компанії. Цей Інший, Ісус, приносить із собою промінь світла, який буквально розрізає полотно картини. І хоча жест Христа являється одним із найбільш сильних на цій картині, ми не бачимо Ісуса повністю – його нам заслонює фігура Петра. А тепер повернемось до компанії, яка зайнята підрахунком грошей. Звичайно, виникає питання, хто являється Матвієм на цій картині. На це питання існує кілька думок. За класичною трактовкою Матвієм являється дідусь з бородою, який запитальний жестом вказує на себе. На його губах застиває питання – Хто я? Людина ніби не може повірити тому, що відбувається. Його очі повні подиву, він сам дивується вибору Ісуса. Я, грішний Матвій, повинен стати Твоїм учнем? Це «класичне» трактування картини, але , як вже було сказано, не так все просто. На думку деяких експертів, мистецтвознавців і звичайних людей, Матвієм на картині є молодий юнак, який рахує гроші. Як ми знаємо із Євангелія, Матвій був збирачем податків, тобто, це людина, яка збирає гроші. Дійсно, на картині Караваджо власне він перераховує і згрібає гроші до себе. Правою рукою він перераховує монети, які йому передає дорослий мужчина з бородою. В лівій руці у юнака гаманець для збору грошей – власне Матвія часто зображали з гаманцем, щоб підкреслити його професію. Крім того він єдиний, хто сидить на кріслі, інші ж сидять на лавці. Звичайно власне господар закладу сидить в найбільш дорогому кріслі, його ж «клієнти» винуждені ютитись на чому вийде. При такому трактуванні ясно, що людина з бородою – це налогоплатник, який прийшов віддати гроші, два охоронці стережуть його, мужчина з окулярами перевіряє чи все віддано точно. Яке ж значення дістають всі жести на картині в цьому випадку? Ісус властним жестом через Петра призиває Матвія, охоронники в подиві повернули голови, налогоплатник з долею іронії (та власного життєвого досвіду) показує пальцем на Матвія. Його жест виражає питання: Кого? Його? Ти призиваєш цього грішника? Цього Матвія, який стільки грошей тільки що забрав у мене? Цього, який так жадібно хапається за монети? Того, хто ради кар’єри і успіху готовий обідрати мене до останньої нитки? Цьому ти пропонуєш залишити все і піти за Тобою? Жест Ісуса залишається незмінним. І ніщо не може змінити Його вибору. Він призиває того, кого призиває, і це таємниця, чому він вибирає конкретну людину. Ісус продовжує настоювати на своєму, не дивлячись ні на що. Тепер на обличчі юнака ми читаємо всю драму подій, які на даний час відбуваються. Через секунду йому прийдеться здійснити вибір і він розуміє всю серйозність даного рішення. В лівій руці він зажимає гаманець, повний грошей, праву руку він поклав на монети, люди, які його оточили, сміються над ним. Власне в такій драматичній обстановці йому приходиться приймати рішення. В обстановці, в якій всі обставини говорять проти, крім серця Матвія, яке в підсумку скаже «так». Яку би версію ми не розглядали, об’єктивно, що Ісус призиває Матвія не простим помахом руки. Його жест повний влади, справжньої влади, яка може бути тільки від Бога. В місці, де збираються серйозні люди, щоб вирішувати важливі справи, Ісус являється єдиним, хто може настояти на своєму. Його влада – це не влада грошей, які з часом розсиплються як порох. Його покликання – це не воля звичайного правителя. Жест Ісуса виражає більш серйозну владу, яка може бути в даному світі, це влада над серцями людей. Він єдиний, хто може сказати: «Залиш все і слідуй за Мною».

Рембрандт Харменс ван Рейн – великий нідерландський художник доби бароко ( 1606 р. - 1669 р.) Його важке, переповнене страждань і поневірянь, падінь і злетів життя увінчала геніальна своєю духовною глибиною і відкритою щирістю картина «Повернення блудного сина». Це не просто найбільше полотно на релігійну тему, але підсумок всього життя, адже створена ця картина в останні місяці його земної мандрівки. Мотиви картини взяті з євангельської притчі про блудного сина. Рембрандт зосереджується на самій суті притчі – зустрічі батька і сина, а також на прощенні. Ця картина не просто ілюстрація до неї, що висловлює майстерними мазками пензля цілу гаму почуттів і переживань в конкретній ситуації, але величний духовний гімн прослави батьківського всепрощення.

На полотні ми бачимо схиленого напівсліпого старця, що зворушливо, ніжно обіймає свого нещасного, пригніченого власними пороками сина, котрий, збагнувши свою духовну незрячість і невдячність щодо батька, повертається до рідної домівки в обійми милосердного отця. Праворуч – старший брат, що з гнівом і образою дивиться на свого батька, не розуміючи таку його «несправедливу» благість.

Пітер Пауль Рубенс (1577-1640) – фламандський художник, один із найвизначніших представників доби бароко. Форма картини Рубенса «Воздвиження хреста» виконана у вигляді величезного триптиха з дубових панелей. Триптих був на той час майже забутий, подібні творіння майстра були даниною традиції і свідчили про високу культуру і добру освіту Рубенса. Писати на дерев`яних панелях - це теж стара фламандська традиція, і до сих пір такі картини виглядають блискучими, ніби щойно покритими лаком, що збільшує зоровий ефект від них. Величезні поверхні справляють сильне враження і своїм масштабом - так, розмір центральної частини «Воздвиження хреста» - 4,6 х 3,4 м, а до неї кріпляться бічні стулки - 4,6 х 1,5 м. На величезному просторі розвороту налічується 22 персонажа, повних фізичної і душевної напруги. Динамікою пройнята загальна композиція. На лівій стулці вгорі страждають Йосип і Марія, нижче - плакальниці. Фон стулки і центральна частина триптиха не виглядає зображенням одного місця, але погляди, спрямовані на сина Божого, пов`язують їх нерозривно, а праву сторону об`єднує з центральною фонове грізне небо над Голгофою.

Центральна фігура картини - Ісус - виглядає атлетом, його вигляд відповідає величі майбутніх подій. Виділена містичним світлом, його фігура виглядає таким тягарем, що колосальні зусилля тих, хто піднімають хрест, здаються марними. Погляд Ісуса пояснює суть цієї тяжкості - він страждає за гріхи всього людства, і значення такого подвигу немислимо величезне. Потужні тіла солдатів злиті в єдину хвилю, в єдину силу, що має на меті спорудження хреста. Рубенс з дивовижною майстерністю і знанням анатомії показує людські тіла в дивно виразних позах, що виражають страшну напругу у одних, страждання і скорботу у інших. 4.Музика бароко (1600-1750рр.) наслідує музику епохи Відродження і передує класичній музиці, її вершинами зазвичай вважають творчість Й. С. Баха і Г. Ф. Генделя. З виникненням стилю бароко музика вперше продемонструвала свої можливості заглибленого і багатостороннього втілення світу душевних переживань людини. Провідне місце в бароковій музиці посідають музично-театральні жанри, насамперед опера. Серед авторів барокових опер такі майстри, як Алессандро Скарлатті (1660–1725), Георг Фрідріх Гендель, Клаудіо Монтеверді та інші. Перші опери писалися переважно на героїко-міфологічні чи легендарно-історичні сюжети з чітким розподілом сценічної дії і музики. Серед найбільш значимих композиторів зрілого бароко: Француз Жан Батіст Люллі (1632–1687), що вважається творцем ліричної французької опери. Люллі часто використовував контраст між величним звучанням оркестрової секції, і простими речитативами та аріями. Серед найбільш значимих композиторів пізнього бароко: Антоніо Вівальді, зробив значний внесок у розвиток інструментального барокового концерту і барокових сонат. Він є автором понад 500 творів.

Георг Фрідріх Гендель, імовірно був найзнаменитішим придворним композитором свого часу. Його стиль вважається перехідним від барокового до класичного. Гендель розвинув жанр ораторії, надавши йому драматургічної цільності, а також започаткував інструментальні концерти на відкритому повітрі, які іноді вважають передтечею т.зв. «популярної музики». Йоганн Себастьян Бах, найбільший майстер поліфонії своєї епохи. Саме йому було суджено стати великим композитором світу. Як і всі Бахи, Йоганн Себастьян був скромним, працелюбивим, гордим. Як всі дуже любив музику і їй віддав до кінця свої сили. Життя його пройшло в праці, незгодах і в бідності. Стиль бароко має довгу і цікаву історію, приблизний час європейського бароко – це 17-18 століття. Багатьом він відомий більше досягненнями в музиці, але історики моди також додадуть до цих досягненнями численні зміни у світі моди. Наприклад, сукні для дівчат стали набувати більш затишні і комфортні форми. Чоловіча мода почала змінюватися в роки правління Людовика XIV. Домашнє завдання: намалювати людину епохи бароко