Для ліцеїстів ІV курсу: Тема. Мистецтво країн Австралії та Океанії

Мистецтво Австралії та Океанії виробило самобутній стиль, який надає унікальність місцевій культурі. Віднести Океанію до якої-небудь частини світу складно. До неї входять острови та архіпелаги в центральній та південно-східній частині Тихого океану. За населенням та культурою Океанію поділяють на три частини: Меланезію, Полінезію та Мікронезію.

Меланезію (чорні острови), що охоплює південно-західну частину Океанії, населяють темношкірі народи з кучерявим волоссям та приплюснутими носами. Полінезія (безліч островів) займає найбільшу частину Тихого океану. Мікронезія (маленькі острови) ближче за всіх розташована до Азії. Меланезія – це Нова Гвінея, Соломонові острови, Нові Гебриди, Архіпелаг Бісмарка, Нова Каледонія, Фіджі, острови Санта-Клаус, Банкс та інші. Корінне населення належить до двох великих груп – меланезійців та папуасів. Також в малодоступних гірських районах Нової Гвінеї і на багатьох великих островах живуть малорослі пігмейські племена. Жителі Соломонових островів вирізали антропоморфні фігури на дерев’яних стовпах, що підпирали крівлю будинку.

Полінезія розташована в центральній частині Тихого океану, від Нової Зеландії на півдні до Гавайських островів на півночі, від архіпелагів Тонга та Самоа до островів Кука, Тубуаї, Таїті, Туамоту, Маркізьких островів, далі – на схід, до найбільш віддаленого та таємничого острова Пасхи. По зрівнянню з меланезійцями полінезійців можна назвати світлими: їх шкіра буває від світлокоричневого до темнувато-жовтого кольору, деякі лише небагато темніші за смаглявих європейців. Волосся у них хвилясті, носи не приплюснуті. Ще перші європейські мандрівники відмітили привітний характер мешканців Полінезії, їх комунікабельність та красу жінок. Традиційним одягом полінезійців були стегнова пов’язка, вожді вдягали спідниці з циновок та матерії з лубу тапи. Тіла суцільно вкривали татуюванням (слово «татуу» - полінезійське). Гавайські королі носили плащі з червоного та жовтого пташиного пір’я. Полінезійці не знали гончарного ремесла, оскільки на островах немає глини. Вони виготовляли чудовий посуд з кокосової шкаралупи. Полінезійці вирубували величні статуї з каменю, найвідоміші з яких знаходяться на острові Пасхи. Мешканці острова мали свою писемність («кохау ронго-ронго»), яка була розшифрована російським вченим Ю.В.Кнорозовим. Але головне – полінезійці були неперевершеними мореплавцями. Вони будували подвійні човни з балансиром, куди вміщались не лише воїни з дружинами та дітьми, але і свині, запаси плодів та насіння. Вони чудово орієнтувались по зоряному небу, знали напрями вітрів та течії. Їх суспільство ділилось на королів, знать, вільних общинників та рабів. Наприклад, на Таїті піддані при зустрічі з королем були зобов’язані на знак пошани скинути весь одяг, оскільки це не складало особливої проблеми. Порушників карали – на нього кидались придворні та розривали його стегнову пов’язку на шматки. Колишнє володіння Франції – Французька Полінезія – включає один з найвідоміших островів Океанії – Таїті, краса якого полонила французького художника Поля Гогена. Не дивлячись на вплив метрополії таїтяни змогли зберегти свою культуру.

Мікронезія розташована в західній частині Океанії: острови Гілберта, Маршаллови, Каролінські та Маріанські, Банаба, Науру. В культурі та мові західної Мікронезії відчувається індонезійський вплив, східної – полінезійський. В острівних державах суспільство ділилось на королів, знать, вільних, безземельних та рабів. Хоча за роки європейської опіки ця система змінилась, авторитет королів, вождів, знаті великий як і раніше. Серед цінних речей, якими лише вони могли користуватись і які піддані були зобов’язані підносити, особливе місце мала тапа. Це неткана матерія з лубу (кори) рослини ібіскус. Луб акуратно 2 знімали і дуже довго розбивали пласкими твердими колотушками з вирізьбленим на них опуклим візерунком, після чого луб ставав м’яким та широким. Знать носила спідниці та плащі з тапи. Іншою цінністю були красиві циновки. І вони і тапа іноді слугували грошима. В Королівстві Тонга грошова одиниця, яка офіційно дорівнює австралійському долару, називається паанга (буквально «циновка»). До сьогодні жителі Мікронезії кожного року беруть собі нове ім’я, для того, щоб заплутати злих духів. На перший погляд острови Мікронезії та Полінезії здаються одноманітними, однак у всіх є свої особливості та таємниці. У водах поблизу острова Понапе (Федеративні Штати Мікронезії) можна побачити залишки кам’яних споруд, стіни і мощені дороги. Хто і навіщо їх побудував не відомо. Жителі островів говорять, що старі люди це знали. Деякі спеціалісти вважають, що і сучасні місцеві це знають, але не бажають ділитись знанням з чужинцями.

Найбільш ізольоване місце на землі – острів Пасхи (сучасна назва Рапануї – «великий острів») розташований в південно-східній частині Тихого океану, приблизно за 3000 км від найближчої населеної ділянки суші. Цей острів з вулканічних гірських порід по формі нагадує прямокутник. Найбільшу славу він отримав завдяки великій кількості розставлених вздовж берега неймовірних гігантських кам’яних статуй. Мало хто знає про загадковий манускрипт Ронгоронго, знайдений на острові. Корінне населення називають острів Те-Піто-О-Те-Хенуа («центр світу»). Ким були його перші поселенці і відкіля вони прийшли – предмет чисельних дискусій. Тур Хейєрдал (норвезький дослідник та археолог) висловив припущення, що на острові Пасхи проживали племена, що мешкали до інків у Перу. Вони приплили сюди на міцних плотах, використовуючи західний вітер. Але, з’ясувалось, що острів був уже заселений до гіпотетичної мандрівки через океан. Враховуючи ізольованість цього місця, мандрівка до острова зайняла б не менше двох тижнів. Таке плавання було під силу лише досвідченим мореплавцям, якими були полінезійці. Єдина країна в світі, яка розташована на цілому континенті, - Австралія. Англо-австралійці – переважна більшість населення країни. Корінні жителі материка – австралійські аборигени – разом з метисами складають лише 3% населення. В антропологічному відношенні вони представляють собою окрему австралоїдну расу. У них коричневий колір шкіри, волосся чорне, непокірне, темні очі. Раніше чисельні племена аборигенів жили на величезній території, говорили різними мовами, вели кочовий спосіб життя, оскільки лише так могли вижити під час періодичних посух. Вони не мали постійних поселень та жител, домашніх тварин, обходились невеликою кількістю домашнього скарбу. Мова не похожа на жодну іншу, доповнюється жестами. Більшість діалектів до сьогодні не має власної писемності. Австралійські аборигени мають мистецтво, яке не відділене чіткою межею від інших галузей діяльності. Для живопису, малювання, різьби по дереву та каменю, співу, оповідань, казок, церемоніальних вистав існують спеціальні назви. Мистецтво аборигенів нерозривно пов’язане з тотемізмом. Особливо яскраво це виявляється під час виконання традиційних священних обрядів – карроборі, що являють собою синтез ритуальних танців, пантоміми, живопису на тілі та пластики. Аборигени розмальовують своє тіло з надзвичайною фантазією, переважно коричневими, жовтими та червоними кольорами, білими крапками та рисками. Щоб досягти більшого ефекту, іноді наліплюють на тіло пухнасте біле та червоне пір’я птахів, зі жмутів пір’я папуг роблять бороди, на шию чіпляють великі кулі з гусячого пуху. Під час виконання карроборі танцюристи зображують кенгуру, змій, ящірок, риб та інші племінні тотеми. Дійство супроводжується вигуками та ударами барабанів. Його характер залежить від мрій, фантазій або сновидінь кожного танцюриста – танок передає повідомлення про давно минулі «Часи сновидінь», коли великий дух спустився на землю і створив світ. Сучасне карроборі може зображувати також хроніку сутичок і показувати сцени перших контактів з європейцями.

Образотворче мистецтво у більшості областей Австралії має нереалістичний характер. Малюнки аборигенів не можна зрозуміти, просто розглядаючи їх, як не можна зрозуміти і їх пісень, якщо просто слухати їх і буквально передавати кожне слово. Найголовніше в малюнках – приховане чи символічне значення. Точно сказати, що означає певний малюнок, може лише та людина, яка ним користується. Існує значна кількість малюнків, що зрозумілі всім – зображення людей, тварин з усіма їхніми нутрощами або скелетами, дерев або абстрактних символів та геометричних орнаментів у вигляді меандру.

Усі види мистецтва (пісні, поетична творчість, оповідальний фольклор, інсценування, образотворче мистецтво) окрім задоволення естетичних потреб, є засобом обміну інформацією та думками. Австралійські аборигени займаються мистецтвом не лише для задоволення або самовисловлення, а й з релігійно-магічною метою. Тому існує універсальний символізм, притаманний мистецтву всіх аборигенів Австралії. Смерть майже завжди пов’язана з певними обрядами, що сконцентровані на уявленнях про потойбічне існування духу померлого. Вона зазвичай сприймалась як початок. Якщо померлий був дорослою людиною – це горе не лише родини. Вона впливає на всіх одноплемінників та на стоянку, де померла людина, тому її залишають.

Особливістю культури аборигенів є своєрідні малюнки на корі евкаліпту та священних скелях. В сотнях місць в різних частинах континенту – в печерах, на крутих скелях, на окремих 4 каменях – предки аборигенів тисячоліттями відображали своє повсякденне життя. Це полювання, танці, ритуальні церемонії, уявлення про оточуючий світ. Татуювання у австралійських аборигенів мало релігійне та символічне значення, було соціальним маркуванням, свідчило про права та обов’язки людини. Вчителем мистецтва татуювання було божество Тарнда. Довгий час корінне населення жило в резерваціях. Лише у 1967 р. аборигени були визнані громадянами. В країні розвинена національна культура: серед корінних жителів є відомі письменники, художники. З кінця ХХ ст. Австралію охопила лихоманка пошуків минулого. По крихтам австралійці відшукують історичні реліквії, зберігають і відновлюють пам’ятки, влаштовують музеї під відкритим небом. Озеро Хіллер Гора Улуру Домашнє завдання: переглянути матеріал уроку, створити фотоколлаж краєвидів регіону та надіслати на електронну адресу kostyrya_1979@ukr.net