Дистанційно про мистецтво

Двадцяті роки XX ст. характеризуються складністю і суперечливістю художньо-естетичних тенденцій, творчих пошуків. В Україні організовувалися різні творчі об’єднання художників, до складу яких входили як художники-реалісти, так і художники модерністських та імпресіоністичних уподобань. Точилася гостра боротьба художників – реалістів із представниками нових художніх течій, які орієнтувалися на європейське мистецтво, вважаючи реалістичний метод таким, що не відповідає культурним потребам сучасного суспільства. Саме на двадцяті роки припадає стрімкий зліт великих українських авангардистів К. Малевича, Д. Бурлюка, М. Бойчука, О. Архипенка, О. Богомазова, О. Екстер. Казимир Малевич – художник-авангардист, один із засновників супрематизму і кубофутуризму, педагог, теоретик мистецтва. Брав участь у виставках, де представляв свої роботи, написані в стилі неопримітивізму (“Селяни в церкві”, “Збір урожаю”) та кубофутуризму (“Англієць у Москві”). Найвідоміший твір художника – “Чорний квадрат”. ...

Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Батьківщиною бароко вважається Італія. Італійські митці були тісніше пов’язані з папським Римом і іншими центрами духовної і світської влади, а стара аристократія і церква були зацікавлені в мистецтві, яке могло б служити ореолом їх могутності і величі. Цим пояснюється парадність і піднесеність італійського бароко. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Інтер'єри стилю бароко використовували золото, срібло, мідь, кістку, мармур, різні породи дерева, мозаїку, облицювання шпоном. У цей період часу великий розвиток отримали: фарфор, дзеркало, перламутр, слонова кістка, кам'яна мозаїка. Круги і овали заміне...

Тибет розташований на південному заході Китаю і є його невід'ємною частиною, являє собою область абсолютно своєрідну за своїми природними умовами. Він розташований на одному з найбільших нагір'їв земної кулі, середня висота якого 4500 м над рівнем моря. Відсутність в минулому шляхів сполучення, тривалі заборони на в'їзд в країну і недоступність багатьох районів зумовили малу обізнаність дослідників щодо Тибету в порівнянні з іншими частинами Китаю. Найбільш послідовні історичні відомості про Тибет збереглися починаючи з 7 ст. н. е., коли між ним і Китаєм встановилися міцні політичні та культурні зв'язки. До цього ж часу відноситься і проникнення в Тибет буддизму, а також створення писемності, початок виготовлення шовку і паперу. Тибет сприйняв від Китаю деякі форми державного управління, перейняв багато ремесел. Буддійські монастирі придбали значну владу. Стара місцева релігія Бон, пов'язана з шануванням духів і шаманством, була відтіснена новою релігією. Тибет...

Теа́тр  (від грец. θέατρον — місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів. Збираючись поставити спектакль, його творці спочатку вибирають п’єсу, тобто неодмінно звертаються до драматургії. Зміни в драматургії відповідає зміна долі, радісна в комедії і сумна в трагедії. Проміжок часу може охоплювати декілька годин, як у французькій класичній драмі, або багато років, як у Шекспіра. Драматургі́я (від грец. dramaturgein складати драму) —теоретичний принцип створення сценічних образів, так і мистецтво створення емоціонального переживання у літературних, театральних, музичних, кінематографічних або телевізійних творах та постановках. З 40-х рр. XIX ст. театральна справа в Україні набуває більшої систематичності. Активізується створення національних труп та оригінального драматургічного репертуару. Якщо в першій половині XIX ст. Україна висувал...

Лицарі. Романський стиль - Х-ХІІ cт. Виник на території теперішньої Франції. Всю західноєвропейську архітектуру цього періоду відносять до романського стилю. З розвитком феодальних відносин поступово утворювались нові типи укріпленого житла феодалів та культових споруд. Особливого розвитку набули монастирі. Романська архітектура визначалась важкими, масивними формами, стриманими скульптурними прикрасами і вузькими вікнами. «Важким мовчанням» назвав романську архітектуру великий французький скульптор Огюст Роден. Феодали зводили замки на високому неприступному місці. Головна вежа замку - донжон - з'явилась, як архітектурна споруда до X ст. Середньовічний замок Готичний стиль -ХІІ- ХІV ст. Цей стиль виник у Франції і поширився в Західну та Центральну Європу. У другій половині XII ст. в житті країн Європи відбулись істотні зміни. Швидко зростало міське населення. Це сприяло бурхливому розвитку міського будівництва. Час диктував потребу в нових типах будівель: осель для купц...

Людство протягом свого багатотисячолітнього розвитку створило лише декілька великих художніх систем, які утворюють основу світового мистецтва. До них належить і мистецтво Індії, традиції якого зародилися 5 тисячоліть тому, продовжують розвиватися і зараз, вражаючи дивовижною різноманітністю і багатством конкретних мистецьких явищ. Індія принесла світовій культурі найбільшу кількість духовних цінностей,одночасно увібравши в себе культурні досягнення інших народів. Ця країна в давнину,завдяки своїм художникам, скульпторам, зодчим, ремісникам, що залишили чудові пам’ятки архітектури, скульптури, живопису, декоративно-ужиткового мистецтва, вважалася країною чудес, незліченних природних багатств. Із Індії вивозили дорогі прянощі, коштовне каміння, красиві вироби із слонової кістки, найміцнішу булатну сталь, кращі фарби, серед них синю-індиго. Але найбільше цінувалися індійські тканини з бавовни, їх називали “виткане повітря”, ”струмуюча вода” - такі вони були тонкі й прозорі. Природа Інді...

Традиційні культури негритянських народів Африки мають свою специфіку, що складається в їхній орієнтації на минуле. Це значить, що традиційне африканське мислення виділяє тільки сьогодення і минуле, яке сприймається зовсім по-іншому, ніж у сучасній європейській культурі