Дистанційно про мистецтво

Самореалізація – це здатність людини пізнати себе і здійснити своє покликання. Кожна людина має потребу у самореалізації, однак не всі усвідомлюють ї ї значення. Автор теорії потреб А. Маслоу вважав, що люди часто відмовляються від можливостей самореалізації й тому не такі щасливі, якими могли б бути, адже якість нашого життя безпосередньо пов'язана із задоволенням вищих потреб, у тому числі й потреби у самореалізації. Мистецтво самореалізації – це здатність усвідомити і реалізувати свій особистий потенціал, спроможність жити динамічно і натхненно, рости, розвиватись, удосконалюватися, рухатись уперед, ставити перед собою амбітні цілі й досягати їх, долаючи перепони, знаходячи оптимальні рішення для себе й оточення. Самореалізація можлива, коли людина визначила її стратегію – шляхи особистісного розвитку і самовдосконалення. Стратегія самореалізації має п'ять складових: Самопізнання у підлітковому віці зосереджено на пошуку відповідей на запитання про себе самого: «Хто я?...

Українській анімації вже ні багато, ні мало 85 років. У 1927 році були зняті перші українські мультики - «Українізація» (Київ) і «Казка про солом'яного бичка» (Одеська кіностудія). Події 30-х років - Друга світова війна, а потім і голод - практично знищили цю галузь мистецтва. Після тривалої перерви, зумовленої роками війни, українська мультиплікація продовжила свій розвиток наприкінці 1950-х років. На базі студії «Київнаукфільм» було створено Об’єднання художньої анімації. Молоді художники-аніматори та режисери, що прийшли сюди працювати, стали засновниками української національної школи мультиплікації: Є. Пружанський, В. Дахно, Н. Василенко, В. Гончаров та ін. їхня творчість визначила жанрову палітру українського анімаційногокінематографа. Так, фільми Н. Василенка («Маруся Богуславка», «Микита Кожум’яка») представляють героїко-епічний жанр, твори Є. Сивоконя («Як у нашого Омелечка невелика сімеєчка», «Таємниця приворотного зілля») — жанр комедійної анімації, а твори Б. Храневи...

Музична культура Північноамериканського регіону складається з розгалуженого спектра вокально-інструментальних форм. Вони виникли шляхом складного поєднання різних джерел, насамперед африканських фольклорних ритмоінтонацій і європейської професійної музики. У діалозі культур ХХ ст. значущості міжнародної мови набули джаз, рок- і поп-музика, що передають пульс бурхливої епохи. За своєю природою ці явища інтернаціональні. Своєрідним маніфестом музичної самостійності Америки у світовій культурі став джаз, що сформувався на зламі ХІХ—ХХ ст. на основі таких американських жанрів: спіричуел, блюз, регтайм та ін. Спіричуел — архаїчні релігійні пісні афроамериканців. За тематикою і настроєм вони відображали трагедію цього народу, його глибоку тугу. Жанр своєрідно синтезує традиції християнського хорового багатоголосся, балад англійських переселенців та імпровізаційну африканську манеру співу. Спочатку спіричуел виконували колективно, згодом — соло із супроводом. Багато зразків жанру записав спі...

Двадцяті роки XX ст. характеризуються складністю і суперечливістю художньо-естетичних тенденцій, творчих пошуків. В Україні організовувалися різні творчі об’єднання художників, до складу яких входили як художники-реалісти, так і художники модерністських та імпресіоністичних уподобань. Точилася гостра боротьба художників – реалістів із представниками нових художніх течій, які орієнтувалися на європейське мистецтво, вважаючи реалістичний метод таким, що не відповідає культурним потребам сучасного суспільства. Саме на двадцяті роки припадає стрімкий зліт великих українських авангардистів К. Малевича, Д. Бурлюка, М. Бойчука, О. Архипенка, О. Богомазова, О. Екстер. Казимир Малевич – художник-авангардист, один із засновників супрематизму і кубофутуризму, педагог, теоретик мистецтва. Брав участь у виставках, де представляв свої роботи, написані в стилі неопримітивізму (“Селяни в церкві”, “Збір урожаю”) та кубофутуризму (“Англієць у Москві”). Найвідоміший твір художника – “Чорний квадрат”. ...

Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Батьківщиною бароко вважається Італія. Італійські митці були тісніше пов’язані з папським Римом і іншими центрами духовної і світської влади, а стара аристократія і церква були зацікавлені в мистецтві, яке могло б служити ореолом їх могутності і величі. Цим пояснюється парадність і піднесеність італійського бароко. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Інтер'єри стилю бароко використовували золото, срібло, мідь, кістку, мармур, різні породи дерева, мозаїку, облицювання шпоном. У цей період часу великий розвиток отримали: фарфор, дзеркало, перламутр, слонова кістка, кам'яна мозаїка. Круги і овали заміне...

Тибет розташований на південному заході Китаю і є його невід'ємною частиною, являє собою область абсолютно своєрідну за своїми природними умовами. Він розташований на одному з найбільших нагір'їв земної кулі, середня висота якого 4500 м над рівнем моря. Відсутність в минулому шляхів сполучення, тривалі заборони на в'їзд в країну і недоступність багатьох районів зумовили малу обізнаність дослідників щодо Тибету в порівнянні з іншими частинами Китаю. Найбільш послідовні історичні відомості про Тибет збереглися починаючи з 7 ст. н. е., коли між ним і Китаєм встановилися міцні політичні та культурні зв'язки. До цього ж часу відноситься і проникнення в Тибет буддизму, а також створення писемності, початок виготовлення шовку і паперу. Тибет сприйняв від Китаю деякі форми державного управління, перейняв багато ремесел. Буддійські монастирі придбали значну владу. Стара місцева релігія Бон, пов'язана з шануванням духів і шаманством, була відтіснена новою релігією. Тибет...

Теа́тр  (від грец. θέατρον — місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів. Збираючись поставити спектакль, його творці спочатку вибирають п’єсу, тобто неодмінно звертаються до драматургії. Зміни в драматургії відповідає зміна долі, радісна в комедії і сумна в трагедії. Проміжок часу може охоплювати декілька годин, як у французькій класичній драмі, або багато років, як у Шекспіра. Драматургі́я (від грец. dramaturgein складати драму) —теоретичний принцип створення сценічних образів, так і мистецтво створення емоціонального переживання у літературних, театральних, музичних, кінематографічних або телевізійних творах та постановках. З 40-х рр. XIX ст. театральна справа в Україні набуває більшої систематичності. Активізується створення національних труп та оригінального драматургічного репертуару. Якщо в першій половині XIX ст. Україна висувал...